UA Ru
UA Ru

Досвід Тараса: навчання в Ахені та соціалізація серед німців

Інтерв'ю

Тарас, студент Рейнсько-Вестфальського технічного університету, вивчає економіку та інженерію за напрямом «Електроенергетика». На фото Тарас біля бібліотеки, у перерві між навчанням.

Навчатися в іноземному університеті — це неймовірний досвід. А тому нам завжди цікаво поспілкуватися зі студентами, які навчаються за кордоном ;) Про свій досвід цього разу нам розповів Тарас. Тарас учиться в Ахені, у Рейнсько-Вестфальському технічному університеті. Ахенський технічний входить до IDEA League — об’єднання п’ятьох найкращих технічних університетів Європи, а також університет є членом TU9 — асоціації найкращих технічних університетів Німеччини.

— Тарасе, розкажи, що ти вивчаєш?

— Я вчу економіку й інженерію за напрямом «Електроенергетика». Німецькою моя спеціальність звучить так: Wirtschaftsingenieurwesen B.Sc., Fachrichtung Elektrische Energietechnik.

— Як сталося, що ти захотів вступити до німецького ВНЗ?

— Батьки ще в школі дали імпульс, що варто вчити німецьку мову. Оскільки це дасть можливість здобути хорошу освіту за відносно невеликі, як для Європи, гроші. Ідея навчатися в Німеччині не була повністю моєю, тоді я ще не осмислив її свідомо.

— Коли почав учити німецьку мову й готуватися до вступу?

— Серйозно вчити німецьку я почав у десятому класі. До цього я вчив її в школі, з 5-го до 10-го класу. Але в школі нас учили недостатньо добре. Власне, за три роки курсів я вивчив мову до того рівня, щоб скласти TestDaF. Це спеціальний тест для іноземних абітурієнтів. Тоді я вступив спершу до Берліна на архітектуру, яку я вивчав два роки в Київському національному університеті будівництва і архітектури. За рік навчання в Берліні я зрозумів, що архітектура — це не зовсім моє. Тоді я й перевівся на іншу спеціальність до технічного університету Ахена.

— На яких саме курсах ти вчив німецьку?

— Я прийшов до Центру німецької культури «Відерштраль» у Києві й зумів піти на рівень B1. І то з натяжкою. Це після п’ятьох років навчання німецької в школі!
Власне, у «Відерштралі» я й учив німецьку далі. Для вступу потрібен рівень, який за шкалою знань мови міститься десь між B2.2 й C1. Це десь той рівень, який дає змогу вступити й розуміти, про що йдеться на лекціях. З таким рівнем знання мови можна навіть починати соціалізуватися з німцями. Загалом мова — це найбільша перешкода для вступу до бакалаврату в Німеччині.

— Що ще має значення для вступу?

— Окрім мови, також важливі оцінки в шкільному атестаті.

Кампус Ахенського технічного університету

— Складно було вступити?

— Найскладніше, до чого треба готуватися, — це дуже напружена бюрократична тяганина з документами. Оскільки треба робити купу апостилів, перекладів, засвідчень. Це складніше робити, якщо в тебе не особливо дружній університет, який не хоче робити документи в потрібному вигляді. Готування документів непросте ще й тому, що німецьке посольство в Києві — теж не найпривітніше місце.

Процес подавання документів триває орієнтовно з початку травня. Документи, відповідно, треба підготувати ще раніше. Процес подавання закінчується в середині вересня, коли університети починають надсилати запрошення.

— Твій університет в Україні заважав процесові вступу?

— Це історія про те, як ти бігаєш між усіма методистами й випрошуєш довідки…

Загалом процес готування документів варто починати ще із зими та бути готовим до бюрократичної тяганини й великих витрат на поштові пересилання через DHL.

— Розкажи, як пройшов твій вступ?

— Розповім. Але думаю, спершу варто сказати ось що. Існує дві можливості для наших студентів вступати до бакалаврату в Німеччині. Говоритиму про бакалаврат, бо з магістратурою я ще не маю такого досвіду.
Перша можливість: провчитися рік в українському університеті, що дасть змогу вирівняти різницю між кількістю шкільних років у Німеччині й Україні. Також існує опція вступати до Studienkolleg — це, по суті, підготовчий коледж, який має різні напрями: технічний, гуманітарний, економічний. Після року навчання в коледжі можна вступати до німецького університету. У мене був перший варіант: я вступав після двох років навчання в українському університеті.

— Спершу ти вступив до Берліна, а потім перевступив до Ахена?

— Це цікава історія. Я перевступав з архітектури на інженерію й економіку. Оскільки я вступав з українського університету, було таке правило, що я маю вчити в Україні те саме, що вчитиму в Німеччині. Або принаймні фахи повинні бути суміжними. Щодо мого перевступу, мені здається, це була своєрідна сіра пляма в освітній системі Німеччини. Вони не знали, що їм робити з тими студентами, що, як і я, навчалися в українському універі й потім удруге вступали до іншого німецького університету.

— Як відбувався твій другий вступ?

— Документи, які іноземці подають до німецьких університетів, часто проходять шлях або безпосередньо до університетів, або через організацію Uni-assist. Ця організація, яка є чимось на кшталт НУО, одержує по одній копії всіх документів, перевіряє їхню валідність і потім розсилає ці копії до університетів. У такий спосіб Uni-assist зменшує витрати студентів та організаційні витрати університетів.

Коли я перевступав, мене направили від університету до Uni-assist, а в самих університетах не знали, чи маю я право перевступати на цей фах. Я думаю, тут відіграли роль рекомендації, які не є обов’язковими, але я їх причепив. І ще трохи щасливого випадку.

І все вийшло. Я таки вчуся в Ахені.

C.A.R.L. — величезний корпус Ахенського технічного університету. Там знаходяться лише лекційні приміщення.

— Як тобі твій університет?

— Враження від універу дуже позитивне. Я не можу обійтися без цієї фрази.

Університет досить великий. В Ахені живе 250 тисяч чоловік, з них близько 40—45 тисяч мають стосунок до університету. Ахен — студентське місто. А ще тут чоловіча частина населення переважає жіночу, і це дуже виражено в частині молоді. Бо молодь тут — це студенти Ахенського технічного.

— Який вигляд має навчання у твоєму універі?

— З навчальних занять у нас є лекції та практики як Globalübungen і Kleingruppenübungen. Це заняття у великих групах кількістю аж до тисячі осіб і, відповідно, у малих групах — десь від сили двадцять чоловік. Плюс є практики з інформатики, на яких нам допомагають різні тьютори.

Ми часто обговорюємо якість подавання матеріалу. Вона дуже низька. Я, звісно, не маю, з чим порівнювати: я не навчався в КПІ чи якомусь подібному українському університеті. Але правда в тому, що дуже багато тем доводиться вчити самостійно й з дуже мінімальними поясненнями від професора чи будь-кого іншого. Наприклад, таку ультраважливу для інженерів тему, як диференціальні рівняння, нам пояснили за півтори лекції. При тому, що на іспиті знання цієї теми вимагали. Я вже не кажу про використання диференціальних рівнянь у всьому процесі навчання.

У цій будівлі проходять семінарські заняття Ахенського технічного університету

— Але ж не все так погано?

— Ні, звісно ж, ні. Навчання в технічному університеті Ахена можна критикувати, проте його вважають дуже потужним, а університет є сильною дослідною установою. Університет співпрацює з різними бізнесами й дослідними центрами.

Бакалаврат тут важкий, бо мало підтримки. Проте магістратура тут потужна, університет дає контакти з роботодавцями, а мати закінчену освіту в Ахенському технічному — це дуже цінно для власного CV.

— Чи легко вилетіти з університету?

— Ага. Значить, щодо способів вилетіти з універу (сміється).

Для того щоб вилетіти з університету, достатньо тричі підряд завалити іспит. І проблема в тому, що ти не лише вилітаєш з університету, але й утрачаєш право опановувати цей самий фах у будь-якому універі Німеччини. Це досить суворо. Я чув, що в мюнхенському технічному спроб не три, а лише дві.

Досі мій рекорд — це дві спроби. Третю буду писати наступного семестру, бо минулого провалив.

Що зручно в німецькій системі, у цій Болонській системі, — це те, що ти не дуже обмежений часом. Немає вимоги здати бакалаврат за три або чотири роки. Можна розпаковувати предмети за семестрами так, як тобі заманеться. Наприклад, зараз я розчищаю собі час у п’ятому семестрі, беру фахи наперед, щоб мати час на перескладання тих предметів, з якими не впорався раніше.

А ще така гнучкість дає студентам змогу працювати. Я поки що не працюю, бо одержую стипендію. Але можливість працювати є.

— Які варіанти з роботою?

— Можна стандартно вибрати сферу послуг. Або ще є можливість працювати на так званих Hiwi jobs. Українською це щось типу допоміжного науковця. Студента прилучають до якогось із докторантів, і студент допомагає докторантові робити дослідження, аналізувати інформацію, готувати якусь частину роботи. У такий спосіб ти здобуваєш якісь професійні навички й також зарплату від університету.

— Ти казав, що маєш стипендію. Яку?

— Я б виділив три види стипендій: академічні, політичні та інші. Академічна має назву DAAD, її можна одержати на магістратуру. Щодо політичних стипендій: при великих німецьких партіях існують фонди, які за своїми функціями є аналітичними центрами й громадськими організаціями. Ці фонди також дають студентам стипендії.

Щоб одержати стипендію від такого фонду, потрібно мати не лише академічні досягнення. Потрібно показати і якусь соціальну, громадську чи політичну активність. Якщо йдеться про християнських демократів або баварських консерваторів, то можна присобачити й активність у релігійних громадах.

Громадська активність не є проблемою для пластунів («Пласт» — скаутська організація України, члени якої є волонтерами й активні в громадській діяльності. — Прим. ред.). Оскільки я мав пластовий досвід, то зміг податися на цю стипендію фонду при партії баварських консерваторів. Оскільки ці фонди не підпорядковуються партіям безпосередньо, то нічого ідеологічного від партій немає. Хоч я й не в захваті від політиків партії баварських консерваторів, однак одержую від них стипендію й не почуваю себе зобов’язаним. Ці стипендії також не зобов’язують до партійного життя.

— Розкажи, що тобі подобається в процесі навчання?

— З огляду на ті особливості викладання, про які я говорив, доводиться бути дуже самостійним, опановуючи нові знання. Потрібно вчитися шукати інформацію. Також учишся працювати в групах. І, звісно, мені подобається свобода будувати власну програму навчання.

— Чи складно вчитися німецькою?

— Того рівня знання німецької, якого вимагають для вступу, цілком досить, щоб учитися на бакалавра. Мені складно оцінити, яким хорошим має бути рівень мови, щоб вивчати гуманітарні фахи: філософію чи політологію. Але під час навчання німецька точно не є проблемою.

Значно складніше із соціалізацією. У мене пішли десь рік-півтора, щоб почати добре розуміти німців не лише під час розмови віч-на-віч, а й на вечірках, де дуже багато шуму, і розмову чуєш лише уривками. У такі моменти розумієш, наскільки недосконала твоя мова. Проте зараз я вже почуваюся вільно щодо мови.

На фото — дослідницький інститут в Ахені

— Як у тебе зі знайомствами? Є друзі-німці?

— Спершу знання мови вистачає для того, щоб спокійно навчатися. Проте знадобилося півтора року, щоб почуватися досить вільно й соціалізуватися серед німців. Наразі в моєму колі спілкування приблизно рівна кількість німців та українсько- або російськомовних.

До речі, це одна з речей, яку я б порадив тим, хто приїжджає за кордон: одразу набивати собі коло знайомств серед іноземців. Це дуже мобілізує мовний апарат і допомагає соціалізуватися.

— Німці такі, якими ми їх уявляємо? Пунктуальні й виважені?

— Я б не сказав, що мені впала в око їхня особлива пунктуальність чи педантичність. Але вони таки інші в спілкуванні, і це не те, що я можу звести до якихось особливостей. Є відчуття, що не зовсім розумієш їх. Принаймні не так, як розумієш українців.

Мені здається, це проблема не лише мови, а й культурних особливостей. А їх важко вербалізувати й звести до якихось пунктів. Німці — це люди з іншими анекдотами, іншими мемчиками, іншими асоціаціями. На цих речах і будується неформальна й жива комунікація.

Наразі в моєму колі спілкування є двоє німців, яких я можу віднести до кола друзів. З ними розмова заходить про якісь особистісніші речі, з ними я можу звіряти свої стани, переживання тощо.

— Як німці ставляться до іноземців?

— З німцями дуже легко почати розмову, але дуже важко перейти на якусь глибшу фазу спілкування. Я ніколи не мав враження, що мене остерігаються чи уникають. Мені здається, таке відчуття може виникнути, якщо маєш сильний мовний бар’єр, який призводить до відчуття виключеності. Це те, із чим спершу доводиться мати справу, але із часом цей бар’єр зменшується.

— Коли ти відчув, що подолав мовний бар’єр?

— Думаю, це усвідомлення прийшло десь за півтора року життя тут. Ідеться навіть не про словниковий запас чи елегантність мови. А більше про плинність і спонтанність висловлювань.

— Як тобі життя в Ахені?

— Ахен — таке місто, де дуже мало що відбувається. Контингент тут такий, як Шелдон (Шелдон Купер — герой ситкому «Теорія Великого вибуху». — Прим. ред.). Якщо хочеться якоїсь культурної чи духовної програми, то зазвичай їдеш до Кельна або Дюссельдорфа.

Після бакалаврату збираюся перебиратися до якогось іншого місця, хай життя й буде трохи дорожчим. Ахен — це досить вигідне для життя місце.

— Які твої плани на майбутнє?

— У планах знайти хорошу компанію для практики. Практика — це частина нашої бакалаврської програми. А після цього — магістратура. Я ще не впевнений щодо напряму, і куди саме заглиблюватимуся.

У довгостроковій перспективі все ж сподіваюся на те, що повернуся працювати до України. І тут мова навіть не про патріотизм, а про питання культурної соціалізації.

Окрім цього, мені було б цікаво попрацювати рік чи два після завершення магістратури в якихось великих міжнародних компаніях Німеччини чи Європи, щоб здобути тутешній досвід і набити собі ціну як спеціаліста. І тоді вже подаватимуся до компаній у Києві.

— Можливо, наостанці даси поради тим, хто хоче вступати до ВНЗ Німеччини?

— Перша й остання порада — це мова. Це найважливіше під час вступу. Найкраще, що з тобою може статися після вступу до ВНЗ Німеччини, — це добре знання мови. Тоді почуватимешся максимально інтегрованим.

Такий досвід навчання в Німеччині має Тарас. Якщо ви також плануєте вступати до ВНЗ Австрії або Німеччини й шукаєте помічника, звертайтеся.

UA Ru