Європейський диплом як такий — не головне. Важливо те, що стоїть за ним: досвід, цінності та навички. Взяти найкраще за роки навчання в іншій країні і користуватись у власному житті, ось що головне.
Сьогодні багато студентів обирають навчання в іноземних університетах. Можна поступити на платне навчання, знайти грант, виграти стипендію. Або звернутись за допомогою до Дмитра Виговського, засновника компанії «Дивись Ширше». Команда Дмитра допомагає з вибором напряму навчання, а потім організовує вступ до Австрії або Німеччини.
Дмитро провчився у Австрії п’ять років та знає усе про навчання за кордоном.
У чому справжня цінність європейського диплому та до яких труднощів варто бути готовим — Дмитро розповідає з власного досвіду.
— Де і на кого ви навчалися? Скільки коштувало навчання?
— Я вчився на політології, в Австрії. Загалом, провчився п’ять років. Важко сказати, скільки коштувало. Через півтора роки після приїзду я почав працювати і, в принципі, сам себе утримував.
— Ким ви працювали?
— Коли я приїхав у Австрію, мову знав добре. Мені не треба було ходити на мовні курси, я одразу пішов на навчання в університеті. Першу свою роботу я знайшов десь через півроку після приїзду і працював репетитором англійської мови. Були й інші типові студентські роботи.
Через рік я знайшов роботу в телемаркетингу, у сфері ІТ. Я збирав для дані і передавав їх продавцям, які вже робили комерційну пропозицію ІТ-компаніям.
— Як поєднували навчання і роботу?
— Поєднувати було важко. Я працював майже на повній зайнятості. Десь до третьої години я був на роботі, а пари ставив після п’ятої. Навчався пізно ввечері.
Насправді, роботу і навчання можна поєднувати, але це нелегко. Навчання починає страждати, тому що на роботі ти маєш свої певні обов’язки, які потрібно виконати незважаючи ні на що. За це платять гроші, само собою.
— Самостійно ставити пари на різний час — як це працює?
— Система навчання гнучка. На початку семестру можна обрати, коли конкретно ти ходитимеш на пари. Завжди є декілька варіантів по часу та по днях. Ти сам складаєш свій розклад, по факту.
“Якщо десь наплужив, то вже сам мусиш розрулювати. Бо більше нікому”.
— Які зміни ви відчули після навчання?
— Найперше, це є самостійність та організованість. Це те, які зміни відчуває кожен студент, який навчається за кордоном. Ти береш на себе відповідальність за своє життя, за своє навчання… за все. Це створює обмеження. Усі питання потрібно вирішувати самостійно. Якщо десь наплужив, то вже сам мусиш розрулювати. Бо більше нікому. Це відповідальність плюс планування, плюс контроль.
Потрібно доводити справи до кінця. Австрія, насправді, дуже сильно карає тих, хто лишає щось недороблене. Мати хвости там — це дуже проблемно. Працювати треба системно, Австрія вчить цьому. І це дуже сильно! У нас в універах цього не вчать.
— Як багато ви читали професійною літератури під час навчання в Австрії?
— Багато. Потрібно багато працювати самостійно під час навчання. Багато читаєш, мусиш опрацювати багато інформації, джерел. Без цього не складеш іспити.
— Чому повернулися, а не залишилися?
— Якщо б я лишився там, як би вступали вже декілька сотень студентів? (посміхається)
— Це було питання відповідальності перед українськими студентами, бажання поділитися власним досвідом?
— Насправді, ні. Так склалося моє життя. Спочатку жив там, але потім з’явилися інші проекти. Це не є настільки принципово, де жити. Якби залишився там, пропала б ніша бізнесу, якою я зараз займаюся. Або її би зайняв хтось інший.
— Чи відчували інше ставлення місцевих до студентів та емігрантів?
— Немає такого. Я з таким ніколи не стикався. Якщо добре говориш німецькою і сприймаєш культуру, то проблем немає.
“Австрія, насправді, дуже сильно карає тих, хто лишає щось недороблене. Мати хвости там — це дуже проблемно”.
— Ви десь вчилися в Україні до вступу в Австрію?
— Я закінчив факультет міжнародних відносин у ЛНУ ім. Франка.
— Можете порівняти нашу та їхню освіту? Якісь кардинальні відмінності?
— Правду сказати я не можу, бо можуть образитися. Насправді, там вчать більш прискіпливо та лише тому, що конкретно треба. Коли я був у Австрії нас вчили як правильно писати наукові роботи. Це був такий спеціальний курс: як спланувати роботу, як і де шукати матеріали, як оформлювати, які існують техніки написання, як проводити дослідження… В українських університетах чомусь вважається, що ти маєш апріорі це знати!
Нас навчали працювати з SPSS-програмами, як проводити соціологічні дослідження, вчили працювати у графічних редакторах. Багато прикладних речей, які потрібні в реальному житті.
“Простим переказом лекції ви нічого не доб’єтесь. Потрібно довести, що ви усвідомили, зрозуміли”.
— А якщо порівняти з нашими топ-вузами?
— Потрібно визначити, щодо яких критеріїв. Я можу сказати, що навчання в Австрії потужніше, але це моя суб’єктивна думка. Є непогані ВНЗ у нас — УКУ та Могилянка, які тримають марку. У КПІ часто стикаємося з таким ставленням до студентів, коли створюються штучні перепони. КПІ в тому найбільш популярний, але це поширено в інших вузах. Університет створює перепони, коли студент намагається поїхати навчатися за кордон. При чому адміністративними методами. Це одразу створює ставлення: якщо мене звідси не відпускають, то я ще більше хочу поїхати!
Треба не забувати, що українські вузи є халявними. Для того, щоб закінчити універ, достатньо послухати лекцію і переказати те, що на ній почули. І здасте на трійку або четвірку. Це як вивчення віршів. Завчили, прийшли і здали. Не факт, що розумієте.
У Австрії такого немає, простим переказом лекції ви нічого не доб’єтесь. Потрібно довести, що ви усвідомили, зрозуміли. У цьому і різниця.
— Як австрійські виші поєднують теорію з практикою?
— Більшість викладачів за кордоном —— це не просто камерні викладачі, які все життя просиділи на кафедрі. Це люди, які працювали або працюють у свої сфері. Вони знають, як працюють речі в реальних умовах.
Коли я вчився на міжнародних відносинах у Львові, у нас жодного курсу не було від актуального дипломата, або політика, або людини яка працює у цій сфері. Усі теоретики. Перечитали одні й ті ж книжки і переказують далі студентам.
— Як облаштовані їхні бібліотеки?
— Добре. Студенти часто працюють у бібліотеках, там спокійно, є доступ до інформації. Це насправді класно, там є свої правила: не можна їсти, пити, говорити. Студенти це поважають. Є дисципліна, при чому не стільки насаджена зверху, а вбудована в людину.
“Більшість викладачів за кордоном —— це не просто камерні викладачі. Вони знають, як працюють речі в реальних умовах”.
— Як із soft skills? Уміннями презентувати себе, комунікувати?
— О! Цього дуже багато. На цьому роблять великий акцент. По всіх спеціальностях є низка завдань, які треба робити в групі: дослідження, опитування. Наприклад, завдання піти шукати 15 студентів з Африки, які б відповіли на питання.
І це дуже прикольно, бо ви знайомитесь, входите в якусь спільну роботу. Але тут важливо, що в такій роботі має бути твій внесок. Ось цей шкільний варіант, коли відмінник робить все, а всі решта поруч — так не працює. Має бути видно, яку частину робив ти, але і має бути спільний продукт.
— Складно працевлаштуватись після універу?
— Залежить. Більшість студентів починає працювати під час навчання, для них природно залишитися там після випуску.
Більшість знаходить роботу. Там є кар’єрні центри при університетах, якщо потрібно.
— Чи складно залишитись?
— Я не думаю. Якщо ви вдало провели час навчання, то проблеми не буде. Знаходите роботу і вперед.
“Не можна провчитися одну ніч і скласти іспит. Потрібно вчитися постійно, багато читати”.
— Чи допомагає австрійський диплом знайти роботу в Україні?
— Так, звичайно допомагає. Освіта там — це не тільки питання самої освіти, а й питання формування певних цінностей, навичок і практик роботи.
У нас студент знає, що є можливість домовитись. Там такого немає. Там або вчитесь, або вилітаєте. Така система. Не можна провчитися одну ніч і скласти іспит. Потрібно вчитися постійно, багато читати. Тоді ти успішно складеш іспит.
Питання списування там взагалі ніколи не стоїть. Це обман себе. Викладач від цього не залежить — не склав, це особисті проблеми студенти.
Європейський диплом означає, що ти засвоїв певні цінності, системи практик.
— Де працювали тут?
— Дослідницькі фонди, політичні організації, університет. Я, до речі, кандидат політичних наук. Але в кінці прийшов до власного бізнесу.
— Чи диплом був вирішальним у працевлаштуванні?
— Вирішальним був цей досвід навчання або життя за кордоном. Це важливо. Диплом це окей, але це не найголовніше в житті.
— Хто звертається до вас, чого очікують батьки, діти?
— Батьки хочуть якісної освіти, досвіду життя за кордоном для власних дітей. Очікують вищого рівня. Не хочуть щоб діти побачили нашу систему і в ній почали жити.
Для дітей — це досвід, це модно і круто. Для них важливий пункт ось цієї самостійності, не мати надмірної опіки від батьків.
Це досвід Дмитра, його шлях. У кожного він різний. Але процес вступу до університетів Австрії та Німеччини у всіх однаковий. Ми профі у цьому і готові допомогти. Звертайся.[:]
